Не давай лукавым духам:
Суете, обиде, слухам,
Злобе, жадности, обману,
Колдовству, вражде, дурману,
Поселиться в голове…
Поселил – беда тебе!
Незаметно, раз за разом,
Расплодят в душе заразу
И настроят на свой лад.
Ничему не будешь рад.
Кое - как, от горя к горю,
Неприкаянной судьбою
Проживешь короткий век!
В Боге счастлив человек!
Хочешь ты того иль нет,
Но Христос есть Сущий Свет,
Жизнь, Любовь, Господь, Защита!
Им воистину открыта
Всем дорога в Небеса!
Он - жемчужные врата
В Отчий Град по благодати,
Всем по вере, Бога ради…
Не давай лукавым духам
Постоянно ныть над ухом.
Прочь гони и не стесняйся.
Прочь гони, Христом спасайся!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
